Історія фламенко (сторінка 2)
У своїх дослідженнях, М. де Фалья дійшов висновку, що в першій третині ХІХ ст. кан'я та плейера займали те ж місце, яке зараз займає сигірія. У відомих "Андалузьких сценах" Естебаньєс Кальдерой говорить про те, що кан'я відноситься до початкової гілки пісень, які ще зберегли зв'язок з піснями арабів, а також відмічає близкість іспанського слова "кан'я" до арабського "ганніс", що означає пісня. Сутність відмінності між канте хондо та канте фламенко, як зазначає М. де Фалья, полягає в тому, що походження першого типу пісень потрібно шукати у найдавніших музичних системах Індії, тобто в перших прикладах пісні взагалі. В той час як пісні типу фламенко – лише віддалені нащадки канте хондо, і можна сказати, остаточно сформувалися у ХVІІІ столітті. Як пише видатний іспанський поет та дослідник Федеріко Гарсіа Лорка: "...канте хондо – це лише бурмотіння, лише потік голосу, що то підвищується, то понижується; це дивовижна хвилеподібна вібрація, яка розриває звукові клітини нашої темперованої шкали, не поміщається в строгу та сувору пентаграму сучасної музики та розкриває тисячі пелюсток в герметичних квітах півтонів. В канте фламенко мелодія рухається не хвилеподібно, а стрибками; подібно до нашої сучасної музики, канте фламенко будується на основі строгого ритму, воно народилося через багато столітть після того як Гвідо д'Ареццо придумав назви нот. А канте хондо близький до трелей пташок, до співу півня, до природної музики лісу та струмка. Отже канте хондо – це надзвичайно рідкісний та самий давній в Європі приклад первісних пісень, його звуки доносять до нас оголене почуття давніх східних народів, яке вселяє жах."
